Лікування гіпоспадії з використанням букального епітелію

Гіпоспадія – нижня ущелина сечівника, порок розвитку, при якому відсутня частина нижньої стінки сечівника.
 
Зовнішній отвір сечівника при гіпоспадії розташовується вінцевої борозні, на нижній поверхні статевого члена, в області мошонки або навіть на промежині.

Залежно від цього розрізняють:

 
  • головчасту гіпоспадії – зовнішній отвір сечівника розташовано атипово, але в межах головки статевого члена;
  • пенільну – отвір сечівника на нижній поверхні статевого члена між головкою і мошонкою;
  • мошонкову – зовнішній отвір по середній лінії мошонки;
  • проміжну — отвір між мошонкою та заднім проходом.
Гіпоспадія супроводжується викривленням статевого члена, іноді настільки значним, що порушується сечовипускання, утруднюється статевий акт. Нерідко при гіпоспадії спостерігається звуження зовнішнього отвору сечівника.
 
Головчаста форма гіпоспадії, як правило, не потребує хірургічного лікування, за винятком випадків, коли є виражене викривлення статевого члена, що ускладнює сексуальні контакти.
 
В інших випадках лікування оперативне, яке слід проводити у віці 3-5 років, доки не розвинулася стійка деформація статевого члена. Хоча операції, які у віці 20-30 років нерідкі, внаслідок високої частоти невдач хірургічних посібників у дитинстві.
 

Класифікація гіпоспадій

Гіпоспадія вінця голівки, головчаста гіпоспадія – зовнішній отвір відкривається на рівні вінця полового члена, тобто в межах голівки. Досить часто зустрічається, у 3,5% чоловіків отвір знаходиться нижче за верхівку головки, вважається нормою, корекція не потрібна.
 
При стовбурової (пенильної) гіпоспадії відсутня губчаста частина сечівника, а його зовнішній отвір розташовано в області мошонки. Характерно різке недорозвинення та викривлення статевого члена.
 
При мошонковій гіпоспадії мошонка розщеплена, статевий член різко зменшений у розмірах та викривлений. Сечівник відкривається позаду мошонки, на промежині. Зовнішній отвір має вигляд широкої лійки. Головка різко недорозвинена. Крайня плоть розщеплена.
 
Варіанти з нормальним розташуванням отвору, що рідко відноситься до гіпоспадії. Полягає в укороченні дистального відділу сечівника. Це призводить до викривлення статевого члена, що посилюється під час ерекції. При цьому зовнішній отвір уретри відходить у фізіологічному місці. Мошонка та крайня плоть розвинені правильно.
 
Навкологоловчаста (вінкова, навколовінкова, коронна) гіпоспадія – зовнішній отвір розташований трохи нижче голівки, в області трикутника, вуздечки, утвореного голівкою. При розвитку плода ця ділянка найбільш схильна до несприятливих факторів (медикаменти, алкоголь), що і робить цю форму однією з найпоширеніших.
 
Стовбурова гіпоспадія дистальної третини статевого члена відсутня або недорозвинена губчаста частина сечівника, а його зовнішній отвір розташований протягом губчастого тіла статевого члена.
 

Залежно від розташування зовнішнього отвору сечівника залежить викривлення та розвиненість статевого члена:

 
  • гіпоспадія середньої третини статевого члена – отвір розташований нижче, спостерігається викривлення статевого члена;
  • гіпоспадія проксимальної третини статевого члена – отвір розташований ще нижче, спостерігається викривлення статевого члена;
  • членомошонкова гіпоспадія – зовнішній отвір сечівника розташовано на межі тіла статевого члена і мошонки, недорозвинення статевого члена, при ерекції відзначається виражене викривлення статевого члена.

Лікування гіпоспадій

У світі немає і не було єдиного підходу до лікування гіпоспадії. Напевно, не існує іншого хірургічного захворювання, при якому одночасно широко використовувалася б така велика кількість різних операцій.
 
З 70-х і особливо з 80-х стали активно розроблятися і впроваджуватися операції, у яких одночасно вироблялося випрямлення статевого члена і формування уретри, звані «одномоментні операції». У цих втручаннях випрямлення статевого члена досягалося, аналогічно першому етапу «двохмоментних операцій», висіченням сполучнотканинної хорди на вентральній поверхні статевого члена.
 
Уретральна трубка формувалася із збереженої шкіри сусідніх областей, частіше з листків препуція та дорсальної поверхні статевого члена, переміщалася на вентральну поверхню і нею заміщали ділянку уретри, що бракує.
 
Вперше подібна операція була описана в 1900 р., тоді пропонувалося використовувати уретральну трубку, викроєну із задньої поверхні статевого члена, пізніше для цих цілей використовували шкіру крайньої плоті. У 1970-х роках були описані три операції, в яких уретра створювалася зі шкіри препуція та отриманий клапоть проводився через вікно на вентральну поверхню статевого члена.
 
У 1980 р. почали використовувати викроєну поперечну ділянку
внутрішнього листка крайньої плоті, з якого формувався трубчастий трансплантат на ніжці зі збереженим кровопостачанням. Створена неоуретра переміщалася на вентральну поверхню статевого члена латерально навколо його стовбура і заміняла посічену хорду, а її дистальний кінець проводився через тунель на верхівку головки.
 
Автор цієї операції накладав цистостому для відведення сечі у післяопераційному періоді. Таким чином, вдається створити уретру довжиною до 5 см. Якщо такої довжини виявляється недостатньо для формування відрізка уретри, що недостатньо, то проксимальніше уретра створюється з місцевих тканин і анастомозується з уретральної трубкою, викроєної з крайньої плоті і переміщеної вентрально.
 
Останній тип операцій набув широкого поширення у 70-80-х роках в Америці, Японії, багатьох європейських державах. Хоча навіть у цих країнах існували і існують клініки, які використовують як базовий метод двомоментні операції». Основним недоліком подібних операцій є невідповідність пластичного матеріалу — шкіри для формування уретри, адже по ній йде сеча, яка є досить агресивним середовищем, через що шкірні анастомози часто розпадаються в ранньому або пізньому післяопераційному періоді.
 

Пластика уретри з використанням букального епітелію.

У нашому центрі у Харкові широко використовується операція з використання букального епітелію (епітелію щоки) для пластики уретри. Слизова за гістологічною будовою найближча до уретри, циліндричний епітелій стійкий до агресивних рідин.
 
Зазначена ділянка слизової щоки є пластичним матеріалом для формування передньої стінки уретри та джерелом клітин для формування неоуретри, задня та бічні стінки формують зі шкіри, але згодом заміщаються циліндричним епітелієм щоки.
 
Над неоуретрою накладають ще кілька шарів підшкірних тканин, іноді вагінальну оболонку яєчка, для стабілізації місця операції та становлення кровообігу та трофіки. Подібні операції показують високу ефективність та гарний косметичний ефект.
 
Для кожного випадку гіпоспадії є свої показання та свій метод лікування, тому головне підібрати тактику відповідно до кожного клінічного випадку для досягнення найкращого ефекту.